Статистика сторінки
Слів у статті:
1452
Символів в статті:
10896
Відвідувачів статті:
3001
Сторінку переглянуто:
2241

1.2 Методологія пізнання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини»

Директорія статі: ГоловнаНавчання/РоботаНавчальні матеріали

Як матеріальний процес праця є взаємодією людини з природою, а як суспільне явище вона є сукупністю певних дій і взаємостосунків, в які люди вступають між собою в ході спільної трудової діяльності. Ці дві сторони трудової діяльності не тільки тісно переплітаються між собою,  але і виступають як найважливіша характеристика єдиного, цілісного поняття – «праця».  Одночасно праця є також і процесом споживання людського капіталу як сукупності фізичних і розумових здібностей людини, який виступає особовим чинником виробництва. Саме цей виробничий чинник приводить в дію засобу виробництва, створює і удосконалює техніку і технологію, організує виробництво і визначає його мету. Поза живою працею, без з'єднання з ним матеріальні чинники виробництва залишаються лише набором речовинних елементів.

В процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль особового виробничого чинника постійно зростає.  Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, підвищує його роль, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.
В зв'язку з цим стає очевидним, що в контексті теоретико-методологічних принципів побудови економіки праці і трудових відносин по суті праця  проявляє себе через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства, будучи основною сферою життєдіяльності і розвитку людини, необхідною умовою існування суспільства і складною формою взаємостосунків людей в процесі виробничої діяльності. Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального виробництва – основа економічного зростання, добробуту населення, розвитку конкретної людини і прогресу суспільства в цілому. Саме цим диктується настійна необхідність створення технічних, організаційних, соціальних, економічних умов для такої праці і забезпечення нормальних, збалансованих соціально-трудових відносин між учасниками виробничого процесу (працедавцями; працівниками; їх суб'єктами і органами).

Роль і важливість трудової діяльності в розвитку людини і суспільства виявляється у тому, що в процесі праці створюються не тільки матеріальні і духовні цінності, призначені для задоволення потреб людей, але розвиваються і самі працівники, придбаваючи нові навики, розкриваючи свої здібності, доповнюючи і збагачуючи свої знання. Творча праця сприяє виникненню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, що, у свою чергу, формує нові потреби, відкриває можливості їх задоволення, благотворно впливаючи на відтворення населення, на підвищення його матеріального благополуччя і культурного рівня.

Роль і значення праці в життя людини і суспільства визначаються його найважливішими функціональними особливостями:
− праця є основним, природним, суспільно визнаним, етичним способом задоволення всіх матеріальних і безлічі духовних потреб як окремої людини, так і людства в цілому;
− праця створює суспільне багатство, перетворює навколишнє середовище на користь людства, опосередкує, регулює, контролює отримання індивідом природних благ;
− праця формує співтовариство людей, суспільство в цілому і визначає суспільний прогрес; праця і її результати признаються суспільством як природна основа соціальної диференціації, будучи серцевиною всіх соціальних відносин;
−  праця і підготовка до неї стають основною рушійною силою розвитку людини; створюючи і удосконалюючи матеріальні і духовні блага, людина придбаває знання, трудові навики, уміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми; праця – це визначальна сфера соціалізації людини в суспільстві;
− у процесі праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи; інтелектуальна, творча праця відкриває перед кожною окремою людиною і людством в цілому шлях до свободи, включаючи свободу від природних катаклізмів і потрясінь, від хвороб, від матеріального неблагополуччя і не влаштованості.

Безпрецедентна значущість праці в становленні і розвитку людства вимагає неординарного методологічного підходу до пізнання внутрішньої суті праці як економічного процесу, і трудових відносин як суспільного явища. Основу такої методології пізнання повинні складати три важливі положення.
1. Діалектичний метод, який, будучи загальним методологічним принципом пізнання тенденцій розвитку суспільної праці і соціально-трудових відносин, передбачає необхідність:
− розглядати всі економічні і соціальні аспекти трудової діяльності в їх взаємозв'язку і взаємо обумовленості, в динаміці, оновленні і розвитку;
− керуватися законом переходу простих кількісних змін в складні якісні перетворення;
− враховувати протиборство між старими і новими відносинами у сфері праці, властивими їм внутрішніми суперечностями.
2. Історичний підхід до оцінки суті і трансформації соціально-трудових процесів, суспільних і виробничих умов їх існування, світового досвіду гармонізації і регулювання відносин у сфері трудової діяльності.
3. Підхід із загальнонаукових позицій економічної теорії, яка, будучи теоретичною основою економіки праці, розкриває її суть, визначає принципи економічних відносин, формулює економічні закони, форми їх прояву в соціально-трудовій сфері. Пізнання і використовування цих законів, аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на механізм їх дії, є найважливіші умови цілеспрямованої трансформації соціально-трудових відносин відповідно до вимог і регламентів сучасних життєвих реалій.

Реалізація розглянутих підходів робить методологію економіки праці сполучної ланкою між теорією і практикою, за допомогою якій закони соціально-економічного розвитку знаходять своє втілення в політиці управління соціально-трудовими процесами і відносинами на всіх рівнях. У такому звучанні і значенні методологія економіки праці є сукупністю загальних прийомів і методів пізнання суті трудової діяльності, принципів її побудови, пізнання соціально-трудових відносин і процесів, методів відробітку рішень щодо їх удосконалення з метою забезпечення соціального розвитку і економічної ефективності. Ці прийоми і методи взаємозв'язані між собою, оскільки орієнтовані на пізнання взаємозв'язаних проблем економіки праці і соціально-трудових відносин, і їх застосування обумовлене належною послідовністю залежно від задач і цілей аналізу, що проводиться. Але вони можуть приймати і конкретно-специфічну спрямованість відповідно до характеру цих задач. У числі таких методів можна виділити:
– історико-логічний метод, використаний при аналізі соціально-трудової спрямованості економічної думки, еволюції праці як чинника виробництва, характеристик відтворення населення, концепцій людського капіталу і людського розвитку, міжнародного досвіду регулювання зайнятості трудових ресурсів і розвитку соціального партнерства;
– кваліфікаційно-аналітичний метод, вживаний для оцінки компонентів трудового потенціалу, якості робочої сили, основних видів інвестицій в людський капітал, рівня зайнятості, безробіття, соціально-трудових відносин, умов праці, форм і систем його оплати;
– економіко-математичні методи, незамінні при виявленні взаємозв'язків між інвестиціями в людський капітал і економічними результатами людської діяльності на всіх рівнях, при розрахунку показників зайнятості і безробіття, при розробці методики безтарифної моделі оплати праці і т.п.;
– методи статистичного аналізу, які дозволяють оцінити стан і динаміку змін різних показників трудового потенціалу, зайнятості, безробіття, рівня життя населення і т.п.;
– графоаналітичний метод, що забезпечує можливість проведення графічного аналізу соціально-економічних явищ і процесів, їх наочно-ілюстративного уявлення діаграмами, графіками, циклограмами.

Таким чином, методологічно економіка праці і трудових відносин є складною конструкцією основоположних концептуальних підходів. Складність пояснюється тим, що в цій сфері відбувається взаємодія в тісному переплетенні об'єктивних закономірностей суспільно-виробничих процесів і суб'єктивно-об'єктивних чинників людських відносин, що праця неминуче породжує трудові відносини, що трудові відносини неминуче набувають суспільного характеру. Поняття суспільних відносин, у свою чергу, включає відносини не тільки з приводу виробництва, але і з приводу виконання інших фаз відтворювального циклу: вивчення попиту, дослідження і розробки конкурентноздатної  продукції, її реалізації і споживання.
Суспільні відносини розрізняються по їх:
– характеру: класові, національні, міжнародні, регіональні;
– змісту: організаційно-економічні, соціально-трудові, організаційно-правові;
– формі: між-особові, між-групові.
Всі ці різновиди категорій суспільних відносин в тих чи інших поєднаннях знаходять віддзеркалення у формуванні відносин між людьми, наприклад, між власником засобів виробництва (орендодавцем) і орендарем, між власником підприємства (працедавцем) і найнятим робітником, між замовником і виконавцем, між начальником і підлеглим. Єдиною загальною межею всіх цих різновидів суспільних відносин є їх трудовий характер, тобто та обставина, що вони складаються, трансформуються і розвиваються в процесі трудової діяльності.
Трудові відносини починаються як відносини між працівником і працедавцем на ринку праці. Продовжуючись далі в процесі праці і торкаючись таких важливих проблем, як організація і нормування праці, оцінка його ефективності, умови і охорона праці, заробітна платня, особисте споживання і розвиток людини, як основа відтворення його самого і його сім'ї, інших проблем соціального забезпечення і соціального захисту, трудові відносини набувають широкого багатоаспектного характеру. У їх складі чітко виявляються дві складові: організаційно-економічна і соціально-трудова.

Організаційно-економічні відносини складаються в процесі функціональної трудової діяльності людей. Соціально-трудові відносини відображають відносини людей з приводу власності на засоби виробництва, предмети праці, матеріальні і духовні блага, з приводу формування, розподілу, привласнення, обміну і використовування результатів трудової діяльності.
Всі ці особливості праці і трудових відносин по суті і пояснюють специфіку методології і логічну послідовність їх пізнання: спочатку соціально економічна суть праці, його значущість, пов'язані з ним організаційно-економічні і соціологічні проблеми, потім породжувані працею і в процесі праці трудові відносини з акцентом на їх домінуючу соціальну складову.

Стаття №111 | Переглянуто: 2241 | Додано: 26 листопада 2012 г.

Чому Ви ще не прокоментували? Залишіть свій коментар! Весь Інтернет заждався вже!

Ваше Ім'я Чол. Жін. Як нам Вас величати?
Антиспам захист

- Напишіть назву цього сайту по-українськи
(якщо Ви не в курсі, сайт називається "Вікіатлас")

Текст коментарю
   

На правах реклами:

© wikiatlas.org.ua 1995 - 2018 Копіювати текст тільки з прямою силкою на сайт ВікіАтлас – головна | Реклама