Статистика сторінки
Слів у статті:
810
Символів в статті:
5658
Відвідувачів статті:
1203
Сторінку переглянуто:
1053

Національність

Директорія статі: ГоловнаЗМІ й Довідки

Щоразу, коли велика інтелектуальна культура сполучалася з тим стражданням, яке невід’ємне від широких змін в умовах існування народу, люди, наділені геніальними розумовими здібностями та уявою, шукали у спогляданні ідеального суспільства ліки, чи, принаймні, полегшення від недуг, які вони практично не в змозі були усунути. Поезія завжди плекала ідею, що за якихось далеких часів чи десь у віддаленому місці – на Західних островах або в країні Аркадії -незіпсовані і вдоволені усім люди, вільні від розбещеності та умовностей цивілізованого життя, здійснили легенду про золотий вік.

Домівка поетів завжди, либонь, однакова, й існують незначні відхилення у рисах їхнього ідеального світу; та коли філософи беруться за справу переконати або реформувати людство, винаходячи уявну державу, то їхні мотиви більше визначені й безпосередні, і земля благоденства стає як сатирою, так і взірцем. Платон і Плотін, Мор і Кампанелла будували свої уявні суспільства з матеріалу, відсутнього в будові реальних спільнот, недоліки яких якраз і надихали їх. Твори «Держава», «Утопія», «Місто Сонця» були протестом проти стану речей, засуджувати який спонукав власний досвід їхніх авторів та від вад якого вони шукали прихистку у протилежних крайнощах. їхні твори не впливали на хід подій, вони залишались тільки літературою, а не політичною історією, бо для того, щоб надшити політичну ідею владою над людськими масами, потрібно щось більше від невдоволення і розумової вправності.

Система філософа може спонукати до практичної відданості лише фанатиків, а не нації; і хоча почуття пригнічення породжує насильницькі й неодноразові спалахи гніву, подібно до больових конвульсій людини, воно не спроможне на вироблення зрілої мети і плану оновлення, доки нове розуміння щастя не долучиться до відчуття наявного зла.
Історія релігії може слугувати тут вичерпною ілюстрацією. Між сектами пізнього середньовіччя і протестантизмом існує суттєва відмінність, яка перевищує за багатьма важливими рисами подібність

систем, що їх вважають провісниками Реформації, і якої цілком достатньо для пояснення життєздатності останнього у порівнянні з першим. У той час, як Вікліф і Гус спростовували лише окремі сторони католицького вчення, Лютер повністю відкинув авторитет церкви й надав індивідуальному сумлінню такої самостійності, яка безумовно спонукала до постійної протидії. Подібна відмінність існує також між революцією у Нідерландах, Великим повстанням, війною за незалежність або повстанням у Брабанті1, з одного боку, та Французькою революцією – з другого.

До 1789 року заколоти збурювалися через окремі негаразди й підставою для них було цілком конкретне невдоволення та прагнення втілити загальновизнані принципи. Подеколи, у перебігу суперечок, висувалися нові теорії, але вони були несуттєвими, і найвагомішим аргументом проти тиранії залишалася вірність стародавнім законам. Після змін, спричинених Французькою революцією, ті сподівання, які пробуджуються через недуги й вади соціального становища, почали діяти як постійні та енергійні сили в усьому цивілізованому світі. Вони стихійні й агресивні, не потребують ні пророків, щоб провіщати, ні захисників, щоб обороняти, але популярні, безглузді і майже всеохопні.

Революція спричинилася до цих змін частково завдяки своїм доктринам, частково шляхом непрямого впливу на події. Вона наставляла народ розглядати свої бажання й потреби як найвищий критерій справедливості. Швидка змінюваність влади, за якої усі поспіль партії зверталися до ласки мас як найвищого судді успіху, привчила ці маси бути свавільними й недисциплінованими. Падіння багатьох урядів, щоразу новий перерозподіл територій позбавляли усі установи поваги, заснованої на їхній тривалості.

Традиція і право давності переставали бути оберегами авторитету; і заходи, які супроводжували революції, воєнні тріумфи чи мирні угоди, були однаково байдужими до встановлених прав. Обов’язок не може бути відокремлений від права, і нації не підлягають регулюванню законами, які нічого не захищають.

За таких обставин теорія і дія йдуть слідом одна за одною, і практичне зло легко породжує вороже налаштовані системи. Там, де панують вольові рішення, безперервність природного розгортання прогресу зберігається завдяки конфлікту екстремальних підходів. Імпульс протидії штовхає людей від однієї крайності до другої. Гонитва за віддаленою та ідеальною метою, яка зачаровує уяву своїм блиском, а розум своєю простотою, пробуджує енергію, якої не вселяє раціональна, досяжна мета, обмежена багатьма вкрай суперечливими вимогами і прив’язана до всього вмотивованого, практичного й справедливого. Один надмір або перебільшення підправляє інший, і помилка сприяє істині, – якщо у цьомузацікавлені маси, – шляхом зустрічного врівноваження протилежної помилки. У меншості немає сил, аби досягти великих змін без всілякої допомоги; у більшості не вистачає мудрості, аби керуватися лише однією істиною. Там, де хвороба різнобічна, ніякі конкретні, цілком визначені ліки не можуть задовольнити потреби усіх поспіль. Лише привабливість абстрактної ідеї або ідеальної держави спроможна поєднати спільною діяльністю масу людей, які шукають універсальних ліків для багатьох специфічних недуг або спільного спонукального засобу, що його можна застосувати за найрізноманітніших обставин. Отож і виходить, що надумані принципи, які узгоджуються як із лихими, так і добрими намірами людства, є нормальним та необхідним складником суспільного існування націй.

Стаття №105 | Переглянуто: 1053 | Додано: 20 листопада 2012 г.

Чому Ви ще не прокоментували? Залишіть свій коментар! Весь Інтернет заждався вже!

Ваше Ім'я Чол. Жін. Як нам Вас величати?
Антиспам захист

- Напишіть назву цього сайту по-українськи
(якщо Ви не в курсі, сайт називається "Вікіатлас")

Текст коментарю
   

На правах реклами:

© wikiatlas.org.ua 1995 - 2018 Копіювати текст тільки з прямою силкою на сайт ВікіАтлас – головна | Реклама