Мова, як елемент культури

Теорія діалектичного та історичного матеріалізму в аналізі суспільних явищ взагалі й культури зокрема базується на пізнанні певних закономірностей, які лежать в основі розвитку людського суспільства, його економічного, політичного й культурного життя. Поряд із загальними законами розвитку суспільства, які стосуються всіх проявів його життя і по-різному виявляються в різних галузях, існують специфічні закономірності різних сторін суспільного життя. Політичний, правовий, філософський, релігійний, літературний, художній і т. д. розвиток грунтується на економічному розвитку. Але всі вони також впливають один на одного і на економічний базис. Справа стоїть зовсім не так, що тільки економічне становище є причиною, що тільки воно є активним, а все інше — лише пасивний наслідок. Ні, тут взаємодія на основі економічної необхідності, яка кінець кінцем завжди прокладає собі шлях.

З наукового погляду людина протистоїть природі не як матеріальна, а як інтелектуальна сила. Головне у творенні духовної культури — це перетворення людини, її духовного світу, формування певного типу людської істоти, в ідеалі — гармонійно розвиненої особи. Цієї мети можна досягти шляхом виробництва духовних цінностей, життєвих благ, необхідних для духовного існування людини. У цьому й полягає зміст і сенс культурного життя — адже у процесі виробництва і споживання духовних цінностей змінюється, удосконалюється й сама людина — і як суб'єкт, і як об'єкт культури. Специфіка духовного життя, духовної культури і визначається насамперед специфікою духовних цінностей.

Особливості духовних цінностей відбиваються на характері культурних рецепцій — сприйманні тією або іншою культурною монадою (спільністю), наприклад нацією, цінностей, створених минулими поколіннями або сучасними їй іншими спільностями. У запозиченні матеріальних цінностей процес іде тільки у прогресивному напрямку — відсталі переймають у передових досконаліші речі, продуктивніші знаряддя праці, прогресивніші навички матеріального виробництва. Запозичення духовних цінностей відбувається, як правило, теж у прогресивному напрямку. Від народів, які пішли вперед у культурному відношенні, їх досягнення переходять до відсталіших народів навіть у тому випадку, коли ці відсталіші народи є завойовниками і політично панують над першими.

Говорячи про культуру взагалі, про духовну культуру, про духовне життя, ми не можемо обминути питання про її визначення. Світова гуманітарна література містить більше 250 визначень культури, і кількість їх безперервно зростає. Справді, духовна культура — явище надто складне і багатогранне, причетне до всіх соціальних процесів, до всіх аспектів життєдіяльності людини. Ця її особливість утруднює можливість створення дефініції, яка б коротко і вичерпно виразила всі суттєві ознаки культури.