Фізіологія мінерального живлення рослин

Кореневе живлення – сукупність процесів поглинання мінеральних елементів з навколишнього середовища, транспорту їх, розподілу і перерозподілу між органами та включення в метаболізм в результаті обміну речовин між рослиною і зовнішнім середовищем. Знання особливостей кореневого живлення є теоретичною основою раціонального використання мінеральних речовин – ефективного засобу регулювання життєдіяльності та продуктивності сільськогосподарських рослин, а власне кореневе живлення є яскравим прикладом численних взаємозв'язків рослин з навколишнім середовищем.

На сукупність мінеральних елементів (золу) в рослині припадає 1-20 % її загальної маси. Залежно від вмісту мінеральних елементів у рослинному організмі, їх поділяють на три групи: макроелементи, мікроелементи та ультрамікроелементи. До першої групи відносять елементи, кількісний вміст яких становить від десятків до соих часток %. Крім органогенів (С – до 45%, О – до 42 %, Н- до 6,5 %, N –до 1,5 %), до них належить сірка, фосфор, калій, магній, кальцій, іноді натрій, хлор та кремній. Залізо знаходиться на межі між макро- та мікроелементами. До другої – хімічні елементи, вміст яких у рослинах дорівнює 10 -2 – 10 –5 (бор, марганець, цинк, молібден, кобальт, нікель, алюміній) та інші. До третьої – хімічні елементи з вмістом від 10 –6 (цезій, кадмій, всі благородні та радіоактивні метали, ртуть).

У ґрунті елементи знаходяться або у вигляді іонів, або зв'язані з ґрунтовими колоїдами. Доступність елементів залежить від багатьох факторів як екологічних: ґрунтової вологи, рН ґрунтового розчину, належності інших елементів, температури, так і біологічних, перш за все наявності мікроорганізмів. Вищі наземні рослини засвоюють елементи з ґрунту у вигляді відповідних іонів за допомогою кореневої системи. Іони мінеральних сполук концентруються в тканинах рослин в характерних для кожної родини, роду і виду кількості та співвідношенні. Основні функції іонів у рослині – структурна й каталитична. В цілому мінеральні елементи в рослині виконують як високоспецифічні функції (складові біологічних молекул або компонентів ферментативних систем), так і неспецифічні (участь в осморегуляції, де вони здатні до взаємозаміщення).