Основна мета ведення обліку операцій з експорту та імпорту

Основною метою ведення обліку операцій з експорту та імпорту є встановлення контролю за наявністю, рухом та збереженням товарів, правильним оформленням відповідних документів, своєчасним виставленням претензій до постачальників і транспортних організацій у разі нестачі, браку, порушення термінів поставок.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в питаннях обліку та звітності, а також комерційної таємниці керуються Законом України «Про підприємства в Україні».
Для бухгалтерського обліку зовнішньоекономічних операцій суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України користуються планом рахунків та інструкцією з його застосування (з відповідними змінами і доповненнями), що відбивають специфіку зовнішньоекономічної діяльності.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності самостійно визначають порядок її аналітичного обліку, вводять відповідні субрахунки зі збереженням номерів діючого Плану рахунків.
Облік експортних та імпортних товарів ведеться у розрізі:

• облікових партій;
• товарної номенклатури, прийнятої в міжнародних розрахунках;
• місць зберігання товарів;
• матеріально відповідальних осіб.

Обліковують товари у натуральному і грошовому (вартісному) виразі.
Підставою для бухгалтерських записів операцій із зовнішньоекономічної діяльності є належним чином оформлені документи. Їх можна поділити на такі основні групи:

• технічна документація — технічні паспорти на машини та обладнання, формуляри й описи виробів, інструкції щодо встановлення, монтажу, налагодження, управління та ремонту;
• товаросупровідна документація — сертифікат про якість товару, відвантажувальна специфікація, упакувальний листок, комплектувальна відомість;
• транспортна, експедиторська, страхова документація — залізнична накладна та її копії, дублікат залізничної накладної міжнародного вантажного сполучення, квитанція залізничної накладної внутрішнього вантажного сполучення, багажна квитанція, коносамент, накладні автотранспортного, річкового і повітряного сполучення тощо, страховий поліс або сертифікат;
• складська документація — приймальний акт порту України на експортний товар, генеральний акт розвантаження судна з імпортним вантажем у порту прибуття України, докова розписка про прийняття вантажу на зберігання іноземного порту, варант;
• розрахункова документація — рахунок-фактура, розрахункова специфікація, переказний вексель (тратта);
• банківська документація — заявка на переказ валюти, інкасове доручення, доручення на відкриття акредитива, чек, доручення на розподіл експортної виручки; виписки операцій за розрахунковим і валютним рахунками;
• митна документація — вантажна митна декларація, сертифікат про походження товару; довідки про сплату мита, акцизів, зборів, податку на додану вартість;
• претензійно-арбітражна документація — претензійний лист, позовна заява в суд (або арбітраж), постанова суду (або арбітражу) про задоволення або відхилення позову;
• документи про нестачу і псування товару — комерційний акт на нестачу, аварійний сертифікат.

Облік зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в національній валюті України. Для цього всі кошти в іноземних валютах перераховують в еквівалент грошової одиниці України за курсом НБУ на дату здійснення операції. Одночасно кошти в іноземних валютах мають відображатися в обліку у валюті розрахунків і платежів (за кожним видом іноземної валюти). Для цього запис робиться у вигляді дробу, у чисельнику якого зазначають іноземну валюту, а в знаменнику — її еквівалент у грошовій одиниці України.
У первинних документах бухгалтерського обліку записи вартісних показників відображають у тій грошовій одиниці, в якій фактично здійснюються операції. Під час обробки первинних документів у знаменнику вказують еквівалент показників в іноземній валюті, перерахований у національну валюту за курсом НБУ на дату, прийняту для перерахунку.
У реєстрах бухгалтерського обліку (журналах-ордерах, відомостях, книгах) усі записи операцій в іноземних валютах відображають у національній валюті. Одночасно записи зазначених операцій доцільно здійснювати в ідентичних реєстрах із зазначенням назви іноземної валюти (долари, марки тощо). Ці реєстри для відображення операцій у системі рахунків бухгалтерського обліку не використовуються, а є наочним посібником для визначення фактичного стану валютних цінностей підприємства в іноземній валюті.
У бухгалтерському балансі залишки коштів на валютних статтях (іноземної валюти в касі, на рахунках у банку, грошові документи в іноземних валютах, дебіторська і кредиторська заборгованість в іноземних валютах) підлягають перерахунку в грошову одиницю України за курсом НБУ на останнє число звітного періоду. Унаслідок зміни курсів валют у період між датою здійснення господарської операції і датою розрахунку за нею виникають курсові різниці, які можуть бути позитивними (курсовий прибуток) або негативними (курсовий збиток).
Під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності управлінському персоналу слід приділяти особливу увагу організації обліку та контролю операцій. Йдеться про виконання договорів, облік руху експортних та імпортних товарів, облік руху валютних коштів за експортовану та імпортовану продукцію.
Оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відбувається за такими принципами:

• Україна самостійно встановлює і скасовує податки, пільги для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;
• ставки податків установлюються і скасовуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України;
• рівень оподаткування встановлюється відповідно до необхідності досягати і підтримувати самоокупність та самофінансування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, забезпечувати бездефіцитність платіжного балансу України;
• стабільність кількості, видів і розмірів податків гарантується державою на термін не менше як п'ять років;
• забороняється встановлювати інші податки, крім затверджених Верховною Радою України;
• ставки податків однакові для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і визначаються за товарними ознаками —для однакового товару діє єдина ставка податку;
• заохочення експорту готової продукції.

Основними способами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є протекціонізм та лібералізм.
Політика протекціонізму передбачає створення для власного виробника найсприятливіших умов формування та реалізації його інтересів на власному та зовнішньому ринках.
Лібералізм забезпечує створення рівних умов для всіх суб'єктів ринку, незалежно від їхнього місця в економічних структурах даної держави. Це значно підвищує рівень виробництва та конкурентоспроможність.
Щодо методології, то кожна держава здійснює цю політику на основі тарифів та нетарифних методів.
До нетарифного регулювання належать: квотування та ліцензування товаропотоків; ускладнення митних процедур; впровадження санітарного та фітосанітарного контролю; адміністративні збори; обмеження; санкції; спеціальні режими; дозволи-заборони; субсидії; пільги; заходи у відповідь на недружні дії (ембарго).
До методів тарифного регулювання відносять державні податки, до числа яких входять і митні платежі.