Предмет, структура, функції і методи правознавства

Зміст будьCякої науки можна з'ясувати за допомогою таких категорій, як об'єкт та предмет. Поняття об'єкта охоплює явища зовнішнього світу, на які поширюється інтерес даної науки. Але якщо об'єкт є загальним для цілого ряду наук, то предмет науки вказує на особливий зміст, специфіку підходів до вивчення певних сторін розглянутого об'єкту, чітко визначає коло досліджуваних наукою питань і проблем. Правознавство відноситься до соціальних наук, загальним об'єктом вивчення яких є суспільство. У найзагальнішому виді можна сказати, що об'єктом правознавства є такі складні компоненти суспільства, як держава і право, державноправові явища та процеси суспільного життя.

Предметом правознавства виступають загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, а також система основних понять юриспруденції. Але коло питань, що відносяться до предмета правознавства, не обмежується тільки загальними закономірностями, а охоплює також такі важливі питання, як структура, форми та механізми діяльності держави і права, співвідношення правових систем, сучасні політико-правові доктрини тощо. Вивчаючи загальні для даної галузі знань питання, правознавство визначає та формулює основні теоретичні поняття і категорії риспруденції, які відбивають державноCправову дійсність, визначають її суттєві ознаки. Так, теорія держави і права формулює такі поняття, як форми і функції держави, галузі та інститути права, правовідносини, законність і правопорядок, правомірна поведінка, правопорушення і юридична відповідальність, правова дисципліна і правова культура тощо.

Серед головних функцій (тобто основних напрямів наукової діяльності, які виявляються в її завданнях та цілях) правової науки можна виділити:
— гносеологічну (пізнавальну) — функцію вироблення, збільшення та накопичення наукових знань;
— пояснювальну — функцію розкриття сутності досліджуваних об'єктів, що здійснюється через пізнання відносин та зв'язків внутрішніх властивостей даного об'єкта або через його відносини з іншими об'єктами;
— прогностичну — функцію передбачення розвитку відповідних державноCправових явищ, їх кількісної або якісної зміни;
— оцінювально-нормативну (методологічну) — функцію формулювання правил та принципів наукового дослідження державноCправової дійсності, а також різного роду практичної діяльності людей на підставі оцінок їх дій з позицій політики, моралі, доцільності та ефективності.

Методологію правознавства складає сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і спеціальних засобів дослідження державноCправових явищ, які умовно можна поділити на три великі групи.

1. Загальнонаукові методи, що поширюються на велику кількість наук та всі розділи і сторони даної науки:
— соціологічний (аналіз, переробка і добір необхідної інформації з метою проведення певних теоретичних узагальнень і прийняття практичних рішень);
— статистичний (метод, який дозволяє одержати кількісні показники певного явища або процесу);
— системний (спосіб пізнання, що вимагає розгляду частин досліджуваного явища або процесу в нерозривній єдності);
— структурно-функціональний (що орієнтує на з'ясування функцій соціальних явищ);
— історичний (який характеризується конкретноCісторичними, історикоCемпіричними формами викладення матеріалу);
— порівняльний (що полягає у зіставленні різних явищ і процесів з метою виявлення подібних або відмінних рис між ними) та ін.

2. Спеціальнонаукові методи, які використовуються виключно для вивчення певних питань даної науки:
— формально-юридичний (метод, що дозволяє визначити юридичні поняття, виявити їх ознаки, проводити класифікацію);
— метод порівняльного правознавства (який полягає у зіставленні різних правових систем або їх окремих елементів з метою виявлення загальних рис та властивостей);
— методи тлумачення, техніко-юридичного аналізу та ін.

3. Загальнологічні методи теоретичного аналізу, які відносяться до вивчення організації та процедури пізнавального процесу:

— аналіз і синтез (вивчення складного процесу чи явища шляхом умовного об'єднання його складових частин або поділу його на складові частини);
— індукція і дедукція (рух пізнання від часткового до загального, від особливого до закономірного або ж пізнання шляхом виведення окремого із загального);
— експериментування і моделювання (пізнання явищ і процесів шляхом відтворення їх характеристик на спеціально створюваних моделях);
— абстрагування, аналогія та ін.

Необхідно зазначити, що всі розглянуті загальнонаукові, спеціальнонаукові та загальнологічні методи вивчення застосовуються в правознавстві комплексно, у тісному зв'язку між собою. До того ж, методологія, як складна, внутрішньо організована система, не може залишатись незмінною, раз і назавжди визначеною — вона постійно змінюється, збагачується, відповідно до змін та розвитку самого предмету дослідження правової науки — держави, права, державноCправових явищ і процесів.