Розвиток правової думки в Україні

Розглядаючи розвиток правової думки в Україні, необхідно зауважити, що на початкових етапах своєї еволюції (Х–ХІІI ст.) українська наукова думка розвивалась у різноманітних виявах (у художній літературі, історичних творах, правових джерелах, релігійних проповідях тощо). Предметом роздумів на той час були такі проблеми, як походження держави, виникнення та правомірність панування правлячої династії; забезпечення незалежності та єдності Київської Русі. Серед найбільш відомих пам'яток правової думки можна виділити «Слово про закон і благодать» (1052 р.) митрополита Іларіона; «Руська Правда» (XI ст.); «Повість минулих літ» (1113–1116 рр.) Нестора і Сильвестра; «Повчання» Володимира Мономаха (близько 1117 р.); «Слово о полку Ігоревім» (1185 р. або 1187 р.) та ін.

Наступний етап розвитку української правової думки (XIII–XVІ ст.), пов'язаний із втратою Україною національної незалежності та переходом під владу іноземних держав — Золотої Орди, Великого князівства Литовського та Польщі. Серед українських мислителів того часу можна виділити Х. Філалета, який в своїх працях обґрунтував ідеї суспільного договору і природного права, обмеження влади законом; С. Оріховського, який вперше в українській правовій думці сформулював основні принципи правової держави (задовго до виникнення самої концепції правової держави): верховенство права, зв'язаність законами дій державної влади тощо. Проблема співвідношення влади духовної та світської посідала центральне місце в політичній концепції І. Вишенського, який намагався обґрунтувати свої погляди, спираючись на ідею необхідності повернення до гуманістичних і демократичних принципів раннього християнства.

Розвитку теорії держави сприяли ідеї, висунуті фундаторами КиєвоCМогилянської академії — І. Борецьким, М. Смотрицьким, П. Могилою, З. Копистеньським. Але найпомітнішим українським політичним мислителем XVII ст. був І. Гізель, концепція якого базувалася на постулатах суспільного договору та природного права.

Національно-визвольна революція середини XVII ст. і створення козацько-гетьманської держави започаткували нову фазу розвитку української правової думки. Цей період характеризується посиленням уваги до осмислення проблем міжнародної політики та міжнародного права, визначенням правового статусу українського народу і створенням перших конституційноCправових документів. Найсучасніші на той час правові ідеї знайшли своє втілення у документі, розробленому групою козацьких старшин на чолі з П. Орликом, і відомому як «Конституція П. Орлика» (1710 р.). Конституція містила в собі цілу низку проґресивних демократичних ідей: стверджувала національну державну незалежність України; закріплювала права та свободи різних соціальних груп українського суспільства; передбачала розподіл державної
влади та ін.

Наступний етап розвитку правової думки (ХІХ — початок ХХ ст.) характеризується великим розмаїттям ідейних напрямів. Але в цілому, як і в західній юриспруденції, в українській правовій науці домінували ідеї позитивізму.

Серед найпомітніших вчених того часу можна виділити Г. Андрузького, який вперше в новітній історії України розробив конституційний проект правового та політичного устрою майбутньої України, М. Драгоманова, який запропонував конституційноCправову реорганізацію Росії, М. Грушевського, що обґрунтував теорію федералізму в Україні, В. Винниченка, одного з авторів Універсалів Центральної Ради. Великий вплив на розвиток української правової думки цього періоду справляє російська юриспруденція. Серед основних вчених того часу можна виділити представників позитивізму Г. Ф. Шершеневича та В.Д. Каткова.

В кінці ХІХ — на початку ХХ ст. помітного розвитку набули соціологія права та психологія права. Різні концепції соціології права розвивали Н.М. Коркунов, М.М. Ковалевський, С.А. Муромцев. Ориґінальну психологічну теорію права висунув Л.І. Петражицький. Значну увагу привертає ідея універсалізму Б.Н. Чичеріна, спрямована на вдосконалення філософії об'єктивного ідеалізму Гегеля та Канта, а також критичні роботи П.І. Новгородцева. Помітний вклад у розвиток теорії держави і права внесла творчість Б.А. Кістяковського — його ідеї неокантіанства та трактування природного права в межах цінностей лібералізму, невідчужуваних прав і свобод особистості, правової державності своєрідно поєднувались із релігійноCморальним сприйняттям ідей соціалізму.

За часів СРСР правова думка в Україні розвивалася лише в межах наукового комунізму та історичного матеріалізму. Розвитку правової думки перешкоджали догми офіційної ідеології — марксизмуCленінізму, а також повна ізольованість радянського суспільствознавства від світової суспільноCполітичної та правової думки. Змінюється як характер правових досліджень (усі явища правового життя розглядаються тільки крізь призму марксизму, теорії класової боротьби, інтересів робітничого класу), так і сама мета правової науки, яка зводиться до обґрунтування правильності політичного курсу, що проводиться комуністичною партією. Значну роль у процесі розвитку радянського права відіграв П.І. Стучка, який розробив вихідні положення революційноCмарксистського праворозуміння: класовий характер права, революційноCдіалектичний метод (замість юридичної логіки) і матеріальні суспільні відносини як базис для розуміння та пояснення правової надбудови (замість пояснення правовідносин за допомогою законів або правових ідей). Класовий підхід до права здійснював і ще один вчений того періоду — Є.Б. Пашуканіс, який, орієнтуючись на роботи К. Маркса та В.І. Леніна, піддав критиці систему юридичних понять і категорій та висунув концепцію так званого соціалістичного права. Концепція соціалістичного права успішно розвивалась іншими вченими — М. Доценком, М. Рейснером, І. Разумовським, а у 1938 р. А.Я. Вишинський встановлює єдине можливе в радянській юридичній науці визначення та розуміння права: радянське право визначалося як сукупність правил поведінки, встановлених законодавчим порядком владою трудящих, що висловлюють їх волю та застосування яких забезпечується примусовою силою соціалістичної держави з метою закріплення, розвитку та захисту вигідних для трудящих відносин, а також для остаточного знищення капіталізму та його пережитків у побуті, економіці і свідомості людей, побудови комуністичного суспільства.

Правова думка України відкрила «нову сторінку» після прийняття спочатку у 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, а у 1991 р. — Акта проголошення незалежності України і створення незалежної, суверенної демократичної української держави. Зі здобуттям незалежності України активно розвивається національна школа права, виникають різноманітні наукові напрями та підходи; з'являються нові навчальні заклади та наукові установи. Головним завданням української юридичної науки в пострадянський період стає перехід від старої комуністично ідеологізованої юриспруденції до нової концепції правової науки, заснованої на новій формі юридичного праворозуміння. А з прийняттям у 1996 р. Конституції України та із відповідним реформуванням всієї системи права і органів державної влади, постала необхідність у формуванні цілої низки нових наукових дисциплін та дослідницьких напрямів, які б відповідали актуальним вимогам перетворень у сфері розбудови демократичної конституційноCправової державності.

Серед основних нових концептуальних напрямків у посттоталітарній правовій науці можна виділити конституційно-демократичний, новий марксистсько-ленінський та традиційний (консервативний) які, безумовно, мають різну спрямованість, але вже їх наявність, як і наявність Конституції України з її вихідними ідеями про права і свободи людини та закріпленими засадами громадянського суспільства і правової держави має суттєве значення як для продовження необхідних реформ, так і для утримання процесу посттоталітарної трансформації у конституційноCправових рамках.

Основні поняття та категорії теми: юриспруденція, природне право, суспільний договір, формальна рівність, правова догматика, право публічне, право приватне, кодифікація, глоссатори, гуманістична школа, позитивізм, неопозитивізм, аналітична юриспруденція, соціологія права, психологія права; універсалізм, соціалістичне право, конституційний демократизм.