Власність та її економічний зміст

Логіку та основний зміст даної проблеми можна розкрити й зрозуміти, чітко осмисливши матеріальні основи виникнення, існування та розвитку власності, її ключових форм.

Власність як економічна категорія

Власність у процесі свого еволюційного розвитку пройшла складний шлях від колективно-общинної форми, яка визначається відповідним, тобто колективно-общинним характером виробництва, до приватної та державної з їх різноманітними проявами у сучасних умовах. Форми власності зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил з притаманними їм формами організації виробництва: розподілом праці — кооперацією праці; відокремленням виробництва — усуспільненням виробництва; диференціацією виробництва — інтеграцією виробництва. Деталізуємо ці парні поняття.

Розподіл праці — відокремлення різноманітних видів трудової діяльності. Кооперація праці — спільна частка в одному й тому самому процесі праці або в різних, але пов'язаних між собою процесах. Відокремлення виробництва — процес роздрібнення виробництва на окремі частини. Усуспільнення виробництва — об'єднання роздрібнених процесів виробництва в одне ціле. Диференціація виробництва — форма відокремлення виробництва, втілена в реальне економічне життя. Інтеграція виробництва — форма існування в реальному економічному житті усуспільнення виробництва.

Аналіз зазначених парних понять і категорій дає змогу з'ясувати, яким чином виникли власність і численні форми її функціонування та розвитку. Власність — це суспільні, історично визначені економічні відносини між людьми, породжені привласненням умов і результатів виробництва. Власність не може існувати без виробництва, як і все інше без неї. Історія розвитку людського суспільства знає три типи власності: общинну, приватну, суспільну, кожній з яких, в свою чергу, притаманні різноманітні форми прояву.

Відносини власності мають дві сторони: зовнішню і внутрішню. Зовнішнім виразом, оболонкою власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Юридична оболонка дозволяє фіксувати права власності, законодавчо їх регулювати, враховувати відповідні зміни (виникнення, відчуженість, припинення і відновлення прав власності). Сутність відносин власності складають економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу (перерозподілу), обміну і споживання продуктів.

Власність — це одна з надскладних категорій у політичній економії. Тому потрібен різнобічний підхід до її вивчення. Власність можна розглядати і як окрему економічну категорію, і як систему виробничих відносин, що виражається у висхідному і основному виробничому відношенні. Вона може і має бути розглянута крізь призму суб'єктів власності, тобто тих, хто бере участь у відносинах привласнення (окремі особи, трудові колективи, класи, суспільство, держава і т. ін.). Водночас її можна і слід розглядати крізь призму об'єктів привласнення (засоби виробництва, предмети споживання), а також у розрізі функціональних форм виявлення (розпорядження, володіння, використання). Розпорядження — це можливість визначити частку об'єктів власності. Володіння — це наявність об'єкта власності, господарське володіння ним. Використання — це «експлуатація» об'єктів власності з метою отримання корисних результатів.

Власність — це ціле, а її елементами (частинами цілого) є володіння, користування і розпорядження. Зв'язок між цими елементами такий: розпорядження визначається користуванням, користування — володінням, володіння — формами власності.

Концепція економічної теорії прав власності підтверджує, що не ресурс (засоби виробництва або робоча сила) самий по собі є власністю, а частка прав по використанню ресурсу. Повна частка прав складається з таких елементів:
• право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);
• право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);
• право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);
• право на дохід (право мати результати від використання благ);
• право суверена (право на відчуженість, споживання, зміну блага);
• право на безпеку (право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища);
• право на передачу благ у спадщину;
• право на безстроковість володіння благом;
• заборона на користування засобом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;
• право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;
• право на залишковий характер, тобто право на провадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

Отже, сучасна система власності характеризується ускладненням структури та багатоманітністю об'єктів власності.

У політекономічному аспекті природно постає питання і про сутнісні основи власності.

У системі виробничих відносин власність виступає як основне виробниче відношення. Власність як висхідні виробничі відносини — це початок формування економічної системи, що переростає згодом у провідні (основні) виробничі відносини. В свою чергу, власність як провідні (основні) виробничі відносини визначає спосіб (характер) поєднання засобів виробництва та робочої сили і реалізується через усю систему виробничих відносин. Основною економічною формою реалізації власності є механізм господарювання та управління виробництвом з його структурами і формами влади.

Першим критерієм віднесення відносин власності до виробничих є безпосередній зв'язок аналізованих суспільних відносин, відносин власності з виробничими відносинами, стосунками між людьми з виробництва, розподілу і використання засобів виробвиробництва. Саме засоби виробництва є головним, найбільш стійким об'єктом власності, майнового права.

Другим критерієм тут стають масовість відносин власності, їх повторюваність, відтворення в дедалі зростаючих масштабах. Що ж становить економічний зміст відносин власності? По-перше, до засобів виробництва залучена робоча сила, що з ними працює. По-друге, між власниками засобів виробництва і робочої сили існують суспільні (виробничі) відносини. По-третє, створюються суспільно значимі матеріальні блага або надаються послуги. Виникає ще один рівень суспільних відносин: з приводу реалізації продукції, її споживання, а також розподілу (привласнення) отриманого доходу. Таким чином, майно стає власністю в економічному розумінні тільки з виникненням суспільних виробничих відносин під час її використання.

За умов перехідного періоду до ринкової економіки постає об'єктивна необхідність перетворити (трансформувати) відносини власності, щоб замінити адміністративно-командну форму господарювання на ринкову, забезпечивши становлення матеріальних умов форм власності замість формальних (наприклад, усуспільнення виробництва в колишньому СРСР).

За перехідної економіки становлення різноманітних форм власності повинно відбуватись за об'єктивними критеріями та основами: по-перше, там, де це необхідно і можливо, надання державним підприємствам максимуму економічної свободи; по-друге, — розвиток усіх форм колективного володіння і використання (підряд, оренда, акціонування і т. п.); по-третє, створення умов для народних підприємств; по-четверте, там, де це необхідно і можливо, формування індивідуальної (приватної) власності. Усе це здійснене на шляху роздержавлення і приватизації, складає основні умови для становлення багатоукладної ринкової економіки.